Анотація

Кажуть, що історію пишуть переможці… З одного боку це так, але потрібно дивитись правді в очі, а не просто перечитувати історію, яка викривлена, перебільшена чи просто написана по іншому. Історія - це не просто документальні дані чи теорії – це правда, яка проаналізована різними істориками і має чітке визначення своєї сутності, вона є основою вчення про минулі події, з розвитку людства у певний час.
 В першій половині XX ст. німецька держава двічі спробувала реалізувати план всесвітнього панування – в обох випадках безуспішно. 20-30-ті роки минулого століття таким чином були особливо відповідальними для світового співтовариства, оскільки перед ним стояло визначальне завдання, що полягало у перетворенні Німеччини у ,,мирну" державу, однак було створено сприятливі умови для зародження та розвитку нацистського режиму ,,Третього Рейху”.
При цьому центральним інститутом, що призвів до встановлення в Німеччині нового нацистського режиму була Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (Natlonalsozlallstische Deutsche Arbeiterpartei, НСДАП), що використовуючи недоліки в управлінні післявоєнної Німеччини, зуміла встановити свою абсолютну гегемонію в державі, встановити режим терору та залякування, що визначило історію не лише німецького, але і всіх інших народів Європи.
  Слід зазначити, що належний аналіз будь-яких подій не повинен обмежуватись характеристикою їх змісту, а передбачати аналіз  їх передумов. Тому  в головній частині даної роботи також встановлюються передумови створення  та зростання сили Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини.

Гітлер - югенд

Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт об'єднував 23 млн. чоловік, до молодіжної організації "Гітлер-югенд" належало більше 8 млн. Членство в них було обов'язковим. Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об'єднували людей за професіями, нахилами, захопленнями тощо. Всі вони повинні були відвідувати мітинги і збори, брати участь у масових заходах. Відхилення від всього цього було доказом незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.

Промислова машина

Завод з виготовлення Sturmgeschütz III (1943)

Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об'єднані в галузеві картелі та підпорядковані Імперському міністру господарства. Коли в 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим по реалізації цього плану було призначено Г.Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, що були конфісковані в більшості випадків у євреїв в ході "аріїзації" промисловості. Так, на заводах державного концерну "Герман Герінг" було зайнято 600 тис. чоловік і виплавлялось 7,29 млн. т сталі.

Зогони СС

Офіцери СС у Маутхаузені. 1941 р.

«Ва́ффен-СС» (нім. Waffen-SS — «війська СС») — відомі бойові формування СС, що виникли на основі так званих «політичних частин» і зондеркоманд СС, спочатку називалася «Війська у розпорядженні СС» і яка суттєво перетворилася у поліетнічну та мультинаціональну військову силу нацистської Німеччини. Слід відрізняти від «Загальні СС» (Альгемайне СС) (нім. Allgemeine SS)

Анене́рбе

Анене́рбе (нім. Ahnenerbe — «Спадок предків», повна назва — «Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків») — організація, створена для вивчення традицій, історії та спадку германської раси. Заснована 1 липня 1935року Генріхом Гіммлером, Германом Віртом та Вальтером Дарре. З січня 1939 року входила до складу СС.
Штаб-квартира Аненербе знаходилася в замку Вевельсбург. Генеральний секретар — Вольфрам Зіверс. Керівник медичних програм Август Хірт.
Початковою метою товариства Аненербе був пошук доказів теорії расових переваг німців шляхом історичних, антропологічнихта археологічних досліджень.

Назрівала буря

Вже в 1933 році багато антифашистів у Німеччині і за рубежем заявляли: "Гітлер йде до війни!" Але державні діячі Західної і Східної Європи повторили в області зовнішньої політики помилку тих консервативних політиків Німеччини, що думали, начебто можна стримати розвиток націонал-соціалізму політикою умиротворення й упорядкування. Вони не тільки більш-менш пасивно спостерігали за руйнуванням демократії в Німеччині і переслідуванням політичних супротивників і євреїв, але також терпіли і приймали такі акти Гітлера, як вступ у демілітаризовану Рейнську область і так званий аншлюс Австрії, крок за кроком знищували постанови Версальського договору. Вищою, але ще не кінцевою крапкою цієї політики "appeasement" була анексія Судетської області, явно схвалена Англією і Францією на Мюнхенській конференції 29 вересня 1938 року. Лише після того, як Гітлер розгромив також "залишкову Чехію" у березні 1939 року й окупував область, що належала Литві, британський і французький уряди знайшли в собі силу гарантувати 31 березня 1939 року незалежність Польщі, що була очевидним найближчим об'єктом націонал-соціалістської агресивної політики.

З'їзди НСДАП

З'їзди НСДАП (офіційна назва - Імперський партійний з'їзд , Reichsparteitag (інф. )) - Партійні конгреси НСДАП , що проходили в період з 1923 по 1938 рік. Починаючи з 1927 року місцем з'їздів став Нюрнберг , починаючи з 1933 року вони проводилися щорічно на території з'їздів НСДАП. З'їзди НСДАП повинні були продемонструвати велич німецької нації , вони стали важливим елементом нацистської пропаганди .

Утвердження А.Гітлера

Остаточно ж утвердитись у влади Адольфу Гітлеру вдалося в 1933 році, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив його рейхсканцлером (фактично — прем'єр-міністром) Німеччини.

Але посади рейхсканцлера Гітлерові було замало: оцінюючи реальну ситуацію в державі, він прагнув якомога швидше сконцентрувати всю повноту влади в своїх руках. Так після смерті 2 серпня 1934 року президента фон Гінденбурга він зайняв його місце, а також запровадив нову найвищу державну посаду Німеччини — фюрера, яким Гітлер був аж до своєї смерті в 1945 році. З цього часу цілком і повністю утвердилася мрія про німецький Третій Рейх, якою давно вже був одержимий Гітлер.