Вже в 1933 році багато антифашистів у Німеччині і за рубежем заявляли: "Гітлер йде до війни!" Але державні діячі Західної і Східної Європи повторили в області зовнішньої політики помилку тих консервативних політиків Німеччини, що думали, начебто можна стримати розвиток націонал-соціалізму політикою умиротворення й упорядкування. Вони не тільки більш-менш пасивно спостерігали за руйнуванням демократії в Німеччині і переслідуванням політичних супротивників і євреїв, але також терпіли і приймали такі акти Гітлера, як вступ у демілітаризовану Рейнську область і так званий аншлюс Австрії, крок за кроком знищували постанови Версальського договору. Вищою, але ще не кінцевою крапкою цієї політики "appeasement" була анексія Судетської області, явно схвалена Англією і Францією на Мюнхенській конференції 29 вересня 1938 року. Лише після того, як Гітлер розгромив також "залишкову Чехію" у березні 1939 року й окупував область, що належала Литві, британський і французький уряди знайшли в собі силу гарантувати 31 березня 1939 року незалежність Польщі, що була очевидним найближчим об'єктом націонал-соціалістської агресивної політики.
